уміють же люди настрій псувати

уміють же люди настрій псувати. хех. навіть не смішно. вже вдруге сталося те, чого не мало статися, а вона навіть докорів сумління не має. тільки написала, чи я сильно надувся, чи лише наполовину. дуже дотепно. просто живіт надірвати зо сміху можна. шкода. видалив з аськи. дзвонити і не подумаю. може, через тиждень, і то тільки запитати, чи вона не хоче мені нічого сказати. а якщо нічого не хотітиме сказати, ну, тоді, не дзвонитиму взагалі. навіщо мені нерви ще через неї псувати, якщо є сила-силенна кандидаток на її місце, а нерви мені псуватимуть куди менше. а якщо й псуватимуть, то я принаймні відчуватиму хоч якусь любов (мовчу вже про кохання). та й, власне, її кохання чи любов навіть на захопленість не тягне. відчувається зверхність та байдужість. ніби черства, як хліб, що тиждень пролежав на печі. дивні люди бувають. чи вона така вже аж сильно нерозумна, що того не усвідомлює. не знаю. не знаю і знати не хочу. принаймні поки. але боюся, що й потім знати не захочу, бо набридло. хочу мати когось, кому псування моїх нервів буде не єдиною справою, а може, буде щось і хороше. а тут всі хороші моменти просто руйнувалися ще в зародку. вміють же люди.