незрозумілість

знову стан незрозумілості. чи то пак невизначеності. знову чогось не вистачає... я то знаю (чи просто здогадуюся), чого саме, але боюся зізнатися в тому вголос. мені всі то постійно повторюють, але я не такий. тобто не зовсім такий, як більшість гадає. не розуміють. може, і не зрозуміють. але чи варто ризикувати, коли майже впевнений, що того нікому не вдасться? чи варто почекати на кращі часи, але не будучи впевненим у тому, що вони врешні настануть. коли нема довіри до людини, невже варто ризикувати? бо ж без неї нічого не буває. крім розчарувань, а я вже почав втрачати довіру, хоча змушений зізнатися, що довіра таки була, чи, може, просто починала народжуватися, але так і не народилася, ніби викидень якийсь. передчасна смерть. або ж спробувати поставитися до цього всього як до звичайнісінького сну, але я снів не пам'ятаю. поки все складно, тому я дедалі більше заплутуюся у всьому. і в собі. і в людях. і навіть перестаю розуміти свої бажання, або взагалі починаю думати, що вони в мене відсутні, що їх нема, і то вже давненько. буду старатися. буду старатися.